|
Багато
років діти нашого села отримували освіту далеко від дому – їздили вчитися до
районного центру. Люди зневірилися в перспективі розбудови власного
батьківського гнізда, потроху покидали насиджені куточки та мандрували шукати
кращої долі в місті. Село потихенько вмирало…
Проте
зміни прийшли: в 1995 року народилася нова Гаївська восьмирічка… Це велика
простора школа, хоча і має статус малокомплектної. (Додаток 1)
Згідно статистики, в Україні
малокомплектні школи складають більше
ніж 20% від загальної кількості навчальних закладів, і переважна частина з таких шкіл
знаходяться в сільських районах. Саме
школи з малою чисельністю учнів першими підпадають під ліквідацію. І якщо ці
негативні явища будуть продовжуватися, то процес
зникнення сільських населених
пунктів відбуватиметься
невиправдано швидко, із
значними соціальними та культурними втратами, оскільки українська
сільська школа займає особливе місце
в соціальному житті села і є основним, а часом і єдиним соціально-культурним
центром малих населених пунктів. (Додаток
2)
В інформаційно-аналітичних матеріалах керівника
Департаменту загальної середньої освіти Єресько О.В. піднімає гостре питання:
«Чому в Україні майже 20 років закриваються школи?». Наголошує, що
передбачається функціонування різних
типів навчальних закладів на селі і вирішення про вибір форми та типу
навчального закладу автор залишає за громадою та органами місцевого самоврядування.
На нашу думку, модель школи,
як культурно-освітнього центру села передбачає:
Ä
створення умов для забезпечення доступності,
безперервності та високої якості
освіти для населення села;
Ä
рівний доступ до якісної освіти усіх членів
соціуму;
Ä
розв’язання завдань економічного, соціального,
духовного відродження громади;
Ä
активізацію суспільно-корисної роботи з сільськими
комітетами, мешканцями та громадськістю;
Ä
участь в ухваленні рішень на місцевому рівні
та забезпечення зворотного зв’язку з
боку громади;
Гаївська
восьмирічка в 1995 році відродила село, а сьогодні має усі шанси врятувати
його від занепаду…
|
|
Аналіз досліджень і публікацій свідчить, що
сільська школа була об’єктом теоретичного аналізу О.О. Духновича,
С.Т. Шацького. Теоретичне обґрунтування та узагальнення власного досвіду
здійснили В.О. Сухомлинський, О.А. Захаренко [2]. Особливості
навчально-виховного процесу в сільських малокомплектних школах вивчали О.Я.
Савченко, І.Г.Осадчий. В.В. Мелешко, М.П. Гур’янова,
І.С. Волощук, М.І. Зайкін, Ж.Г. Калєєва, О.М. Коберник,
А.Є. Кондратенко та ін. [3, 4, 8, 9,13].
«Педагогічний ефект комплексу «школа – дитячий
садок», зазначає дослідник даної проблеми В.Г. Кузь, – полягає в
тому, що:
1) навчально-виховний
комплекс «школа – дитячий садок» інтегрує виховні можливості малого села
(дошкільну підсистему, школу, батьків, мудреців села, його трударів) і стає
його виховним, культурним, духовним центром;
2) об’єднання в
досліджуваному комплексі двох підсистем (дошкільної, шкільної разом з
дорослими жителями села) значно посилює його виховні зусилля, розширює
амплітуду можливостей, збагачує стосунки, спілкування, діяльність
(комунікативну, пізнавальну, ігрову, трудову, суспільно корисну);
3) успішно
вирішується проблема наступності між дошкільною та шкільною
підсистемами» [5, с. 22].
Загальноосвітній навчальний заклад І
ступеня «школа-родина» – це загальноосвітній навчальний заклад з
малою наповнюваністю учнів, що створюється у сільській місцевості для надання
якісних освітніх послуг учням молодшого шкільного віку, які перебувають на
території зі складною демографічною ситуацією [10]. Сьогодні такий тип
навчального закладу проходить експериментальну перевірку.
Коберник О.М. у праці «Навчально-виховний
процес у сільській загальноосвітній школі: сутність, проектування, організація»
визначив особливості роботи малокомплектних шкіл сьогодення [5].
Проблеми розвитку інноваційного потенціалу
сільської школи висвітлено в
матеріалах міжрегіональної науково-практичної конференції (Донецьк).
Презентовано Петрівську ЗОШ І-ІІІ ступенів – лауреата Всеукраїнського
конкурсу «100 кращих шкіл України – 2006» в номінації «Школа –
соціокультурний центр села», учасника Всеукраїнського конкурсу на кращу
модель сучасної сільської школи.
Питання «Школа – як центр активності
громади: узагальнення адаптованого польського досвіду збереження
освітніх послуг у сільській місцевості» висвітлено в матеріалах
Всеукраїнського науково-практичного
семінару (Луганськ). Автори статей зробили наголос на перспективності
українського села – створенні громадсько-активних шкіл як осередків
відродження. Але найбільш ґрунтовну позицію займають автори – практики:
працівники шкіл, методисти.
В творчій роботі директора Тихоставської ЗОШ
І-ІІ ступенів «Школа: освітньо-культурний центр села» запропоновано найбільш
раціональний спосіб збереження мережі навчально-виховних закладів у сільських
громадах.
Наш досвід роботи переконує, що сільська школа
– осередок виховної, культурно-просвітницької роботи, додаткової освіти та
соціального становлення особистості школярів, а також центр краєзнавчої, пошукової і
науково-дослідної роботи, ініціатор у реалізації дитячо-дорослих проектів,
спрямованих на вирішення проблем сільської громади, залучення додаткових
коштів до закладу освіти: гранти, кошти жителів громади, спонсорів…
Отже, сільська школа як особливе соціокультурне
явище суспільного життя країни містить в собі великий потенціал для
реформування українського суспільства. В умовах недосконалої системи
місцевого самоврядування, розбалансованого сільського господарства, обмеженої
інфраструктури соціальних та культурних послуг, школа залишається єдиним
соціально стабілізуючим і повинна стати культурно-просвітницьким осередком
життя громади.
На нашу думку, важливо школі, владі й
громаді об’єднати зусилля, зробити правильні виважені кроки (step) на зустріч один
одному. Напрями інтеграції спільних зусиль:
Ä
Перехід навчальних закладів у власність органів
місцевого самоврядування села й орієнтація розвитку школи на потреби громади та
суспільства.
Ä
Створення навчально-виховних комплексів типу
«Школа–сад».
Ä
Вдосконалення матеріально-технічної бази
освітнього закладу.
Ä
Залучення батьків, громади до процесу прийняття
рішень щодо якості освіти та участі в житті школи.
Ä
Формування партнерських стосунків між школою та
закладами культури, громадськими та духовними організаціями, активізація
спільної проектної діяльності.
Ä
Інтеграція діяльності школи, бібліотеки,
сільського клубу, спортивного товариства, екологічних формувань в межах культурно-освітнього центру.
Досвід нашого педагогічного колективу щодо
оновлення і модернізації навчально-виховного процесу в умовах сільської школи
шляхом формування якісного культурно-освітнього середовища та ефективного
використання його внутрішніх і зовнішніх ресурсів представлений в
структурно-функціональній моделі «школа
– культурно-освітній центр
громади».
|
|
|
|
|
Висновки та
рекомендації
|
|
Подальший розвиток країни об’єктивно вимагатиме
оптимізації як
адміністративно-територіального устрою, так і державної освітньої
мережі.
Переконаний, що, запроваджуючи досвід створення
культурно-освітнього центру на базі сільського навчально-виховного закладу, в
цілому вдасться провести реформування розумно, уникнувши соціальних
негараздів, зайвих конфліктів та
непорозумінь.
Практика створення та функціонування
культурно-освітніх центрів, заснованих
на тісній співпраці громади та школи, може стати українцям у добрій нагоді, зробити освіту на селі
перспективною та процвітаючою.
В результаті послідовної роботи в даному
напрямку формується ланцюжок безперервної освіти в межах навчально-виховного
комплексу «школа-сад».
Сільська молодь обирає шлях здорового способу
життя.
Школа отримує успішного учня, громада – міцну
сім’ю , країна – цивілізованого громадянина.
Діти, батьки, члени родин стають соціально
активним потенціалом мікрорайону.
Відновлюється процес відродження
інтелектуальної еліти на селі та відродження сільської громади в цілому.
Від цього виграє і освіта, і соціум, і держава
Україна.
|
|
